«

»

ЕКОЛОГО-ГІДРОМОРФОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ БІОТОПІЧНОЇ СТРУКТУРИ ВОДООХОРОННОЇ ЗОНИ ВОДОСХОВИЩА

Дубняк С.С., к.г.н., доцент

Київський національний університет імені Тараса Шевченка


Водоохоронна зона водосховища, як уже неодноразово зазначалось в наших роботах [1, 2], об’єднує зони впливу водосховища на прилеглу сушу. До неї входять зони: формування (переробки) берегів водосховища; підтоплення прилеглих до водосховища земель; ерозійної активності. Утворення цих зон пов’язане з підвищенням рівня води при наповненні водосховища. За екологічною сутністю водоохоронна зона є прибережним екотоном водосховища, тобто екосистемою перехідного типу між екосистемами водойми і прилеглої суші. В цьому вона схожа на прибережні зони лиманів в гирлах річок. Водночас, як показують еколого-гідроморфологічні дослідження водоохоронних зон, для них характерні специфічні провідні фактори і особливості біотопічної структури.

Найбільш чітко водоохоронні зони ідентифікуються вздовж глибоководної озероподібної частини водосховища , бо тут вплив водойми на прилеглі ділянки суші найбільший, оскільки величини підвищення рівня води і відповідного базису ерозії тут найбільші, а сама водоохоронна зона виникає заново. Натомість навколо річкоподібної ділянки водоохоронна зона практично ідентична такій же зоні річки в побутових умовах.

На ділянках поширення мілководь водосховища у зв’язку зі значними сезонними коливаннями рівня води та утворенням осушених ділянок, водоохоронна зона може мігрувати, якщо дотримуватись тих підходів, які внесені у водне і земельне законодавство України. Внутрішня, акваторійна межа водоохоронної зони визначається при рівні води в межень, тобто при рівнях мертвого об’єму, а отже при вищих рівнях значна частина водоохоронної зони буде перетворена в мілководну зону водосховища і втратить своє водоохоронне значення. Найбільш тривалим стоянням рівнів води на водосховищах є літньо-осіннє, яке за часом близьке до вегетаційного періоду, тому акваторійну межу прибережного екотону пропонується встановлювати за рівнем навігаційного спрацювання, відносячи зони осушки до акваторії водосховища.

Специфічна особливість прибережного екотону – накладання зон формування берегів, підтоплення земель та ерозійної активності одна на одну біля урізу води. В бік суші найбільше поширюється зона ерозійної активності, потім – зона підтоплення, найвужча – зона переробки берегів.

Провідні фактори формування берегової зони водосховища диференційовані по його акваторії. У верхній річкоподібній частині водосховища – це стокові течії і пов’язана з ними ерозія берегів у поєднанні з водно-гравітаційними процесами на схилах. В зоні поширення мілководь переважають нейтральні біогенні береги, що заростають вищою водяною рослинністю. В глибоководній частині водосховища берегові процеси набувають максимального розвитку. Основними факторами тут є вітро-хвильові процеси, геолого-геоморфологічна будова, гідродинаміка і літодинаміка берегових уступів і відмілин, різні види течій, виходи грунтових вод. Ширина зони формування берегів на дніпровських водосховищах складає в середньому – 300-500 м.

Зауважимо, що функціонування берегової зони тісно пов’язане з мілководною (мілководно-осушною) зоною. Обидві можна розглядати як два послідовні ландшафтні екотони, розташовані нижче і вище середніх рівнів води у водосховищі.

Формування зони підтоплення пов’язане з підвищенням рівнів грунтових вод на прибережних територіях. ЇЇ ширина складає від 3-5 км на Канівському і Дніпровському водосховищах до 25 км – на Каховському. У природних умовах ділянки підтоплення перетворюються у водно-болотні угіддя, що ми спостерігаємо у верхів’ях та в середніх частинах водосховищ. В нижніх частинах водосховищ підтоплення як правило обмежене комбінованим захистом (захисні дамби, обвідні канали, насосні станції). Зону підтоплення можна розглядати як ландшафтний екотон аквально-терального походження на межі між водосховищем і сушею. Рівень поверхні цього екотону в цілому вищий, ніж рівень берегової зони.

Завершується зона безпосереднього впливу водосховищ на прилеглі території зоною ерозійної активності на схилах приток, ярів і балок, що пов’язано з загальним різким підвищенням базису ерозії в басейні водосховища. При цьому гальмуються врізи в підстильну поверхню (глибинна ерозія), але посилюється бокова ерозія. Провідними процесами, які формують біотопічну структуру цього екотону є водно-гравітаційні процеси на схилах (розмив, змив, транспорт) і акумуляція в пониженнях рельєфу (руслах, заплавах річок, днищах ярів і балок). Найбільш чітко виражена ця зона в гирлах приток водосховища в межах його глибоководної частини.

Отже водоохоронна зона водосховища – це трьохярусний ландшафтний екотон, який включає екотони берегової зони, зони підтоплення земель і зони ерозійної активності. Ці зони фіксують ареали поширення процесів, викликаних створенням водосховища.


Список використаної літератури

  1. Дубняк С.С. Основні положення еколого-гідроморфологічного напряму досліджень екосистем крупних рівнинних водосховищ // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. – 2008. – Т.14. – С.62-74.
  2. Дубняк С.С. Эколого-гидроморфологический анализ биотопической структуры крупных равнинных водохранилищ // Географический вестник. – Пермь, 2013. — №3 (26). – С.107-120.