«

»

ОПТИМІЗАЦІЯ МЕТОДИКИ ГІДРОГРАФІЧНОГО РАЙОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ВІДПОВІДНО ДО НОВИХ ПОЛОЖЕНЬ ВОДНОГО КОДЕКСУ

Гребінь В.В., д.г.н., професор, Коноваленко О.С., к.г.н., асистент

Київський національний університет імені Тараса Шевченка


Активне використання водних ресурсів зумовлює необхідність встановлення гідрологічних, соціальних, економічних та екологічних взаємозв’язків в басейнах річок. Ці взаємні залежності вимагають інтегрованих підходів до розвитку та управління водними ресурсами. Враховуючи багатовекторний характер управління водними ресурсами, більшість країн впроваджує інтегрований підхід до управління ними на басейновому рівні.

Україна здійснює процес реформування системи управління водними ресурсами, відповідно до вимог Водної рамкової Директиви Європейського союзу (ВРД ЄС). Підписана Угода про асоціацію між Україною та Європейським союзом зобов’язує привести у відповідність до ВРД ЄС національне законодавства у сфері водної політики, що передбачає визначення уповноваженого органу управління, закріплення на законодавчому рівні одиниць гідрографічного районування території України  та розроблення Положення про басейнове управління. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження інтегрованих підходів в управління водними ресурсами за басейновим принципом», прийнятим Верховною Радою 4 жовтня 2016 р. закріплюються зміни у водній політиці держави.

До Водного кодексу України вводиться поняття «Плану управління річковим басейном», як стратегічного документу впровадження програми заходів, що створюють підґрунтя для інтегрованого, екологічно і економічно обґрунтованого та сталого управління водними ресурсами в межах річкового басейну на довгостроковий період; вводиться поняття басейнових рад, як консультативно-дорадчих органів у межах території річкового басейну, створених для вирішення питань з використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів та визначається процедура їх створення.

Головним об’єктом управління стає «район річкового басейну», тобто площа суші і моря, що складається з одного або кількох сусідніх річкових басейнів разом з пов’язаними з ними підземними і прибережними морськими водами. Щодо визначення прибережних вод, то згідно внесених змін до Водного кодексу України, такими слід вважати «води, які знаходяться між береговою лінією та лінією у територіальному морі на відстані однієї морської милі від вихідної лінії, що використовується для визначення ширини територіального моря». За визначенням ст. 5 Конвенції ООН по морському праву від 10 грудня 1982 р. нормальною вихідною лінією є лінія найбільшого відпливу уздовж берега, вказана на офіційно визнаних прибережною державою морських картах великого масштабу.

В статті 13 нової редакції Водного Кодексу України вказано основні гідрографічні одиниці. Згідно зі схемою гідрографічного районування території України (В.В. Гребінь та ін., 2013)  відповідно до вимог ВРД ЄС в Україні встановлено 9 районів річкових басейнів: Дніпра, Дністра, Дунаю, Південного Бугу, Дону, Вісли, річок Криму, річок Причорномор’я, річок Приазов’я.

Кожна гідрографічна одиниця басейнового рівня (район річкового басейну) може бути поділена на гідрографічні одиниці суббасейнового рівня. Необхідність поділу району річкового басейну на суббасейни може бути обумовлена як гідрографічними особливостями, так і питаннями оптимізації управління окремими частинами району річкового басейну. Як окремі суббасейни обов’язково виділяються басейни великих річок, що впадають у головну річку району річкового басейну. Басейни малих і середніх річок, що впадають у головну річку району річкового басейну можуть об’єднуватися в одну гідрографічну одиницю суббасейнового рівня, якщо їх річки впадають в головну річку на одній і тій же ділянці головної річки району річкового басейну. Також слід враховувати транскордонний характер більшості районів річкових басейнів України та необхідність узгодження гідрографічного районування території району річкового басейну з аналогічними схемами районування держав-сусідів.

Такий підхід дозволив виділити в межах району річкового басейну Дунаю чотири суббасейни: Тиси, Пруту, Сірету та Нижнього Дунаю. Район річкового басейну Дніпра поділено на п’ять суббасейнів: Верхнього Дніпра, Прип’яті, Десни, Середнього Дніпра, Нижнього Дніпра. Два суббасейни (Сіверського Дінця та Нижнього Дону) виділено в межах району річкового басейну Дону. В межах району річкового басейну Вісли виділено два суббасейни — Західного Бугу та Сану. Район річкового басейну Дністра поділено на два суббасейни – суббасейн Верхнього та Середнього  Дністра, суббасейн Нижнього Дністра. Райони річкових басейнів Південного Бугу, річок Причорномор’я, Приазов’я та річок Криму на суббасейни не поділяються.


Список використаної літератури

  1. Методики гідрографічного та водогосподарського районування території України відповідно до вимог Водної рамкової директиви Європейського Союзу / В.В. Гребінь, В.Б. Мокін, В.А. Сташук, В.К. Хільчевський та ін. – К. : Інтерпрес ЛТД, 2013. – 55 с.;
  2. Закон України від 04.10.2016 р. №3603 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження інтегрованих підходів в управлінні водними ресурсами за басейновим принципом»