«

»

ЩОДО ЗМІНИ КЛІМАТУ В РАЙОНІ АНТАРКТИЧНОГО ПІВОСТРОВА

Тимофєєв В.Є., доцент

Український гідрометеорологічний інститут


Відмінною особливістю кліматичного режиму Антарктичного півострова протягом ХХ сторіччя є наявність двох періодів підвищення температури повітря, при цьому часові рамки регіонального потепління відповідають глобальному. Сучасне регіональне потепління відбувалось на фоні підвищення індексу Південного коливання, що проявилося у вигляді відомого кліматичного зрушення у середині 1970-х років, внаслідок підвищення температури поверхні екваторіальної частини Тихого океану.

Найтеплішим десятиріччям в історії спостережень в районі Антарктичного півострова став період 1996-2005 рр., причому потепління відзначається за даними станцій, розташованих у різних фізико- географічних умовах. Виявлено район найбільшого підвищення температури повітря біля західного узбережжя Антарктичного півострова, в секторі 60-70° пд. ш., де потепління відзначено практично в усі місяці року. В цьому секторі розташовані станції Академік Вернадський та Розера; де статистично значуще підвищення температури становить 0,53°С / 10 років і 0,49°С / 10 років, відповідно. Періоду потепління наприкінці ХХ сторіччя відповідає зниження атмосферного тиску, особливо це проявляється на станціях, де відзначається найбільше підвищення температури повітря. Зниження тиску в Південній полярній області підсилює західне перенесення, як наслідок переважання теплої фази Ель-Ніньйо.

Проведено деталізацію сучасної кліматичної епохи за даними станції Академік Вернадський. Найбільша абсолютна величина підвищення температури повітря відзначена в зимовий сезон, найменша — в літній та весняний. Найменша мінливість середньої місячної температури спостерігається в літні місяці, а найбільша припадає на зимовий сезон. Варіація температури повітря зменшується майже в усі місяці, що, насамперед, пов’язано з підвищенням мінімальної температури. Для літнього сезону найважливішим чинником є перевищення температурою повітря нульової позначки, що підсилює деградуючий вплив на зледеніння. У результаті потепління зменшилась величина амплітуди добового ходу температури повітря на станції Академік Вернадський у літній сезон. Періоду потепління відповідає збільшення кількості атмосферних опадів і кількості днів з ними, а також зростання швидкості вітру.

Наприкінці ХХ — початку ХХІ сторіччя відбуваються нові зміни у регіональній кліматичній системі, зокрема зміна знаку багаторічного тренду тиску, а також пов’язана з цим зміна знаку регіонального індексу циркуляції.   На   цьому  фоні  відбувається   зміна   багаторічної  тенденції температури повітря, зокрема припинення подальшого потепління. В останнє десятиріччя (2001-2010 р.) намітилася тенденція до уповільнення підвищення середньої річної температури повітря і середньої температури окремих місяців на більшості станцій регіону, проте вона в основному знаходиться вище середньої кліматичної норми 1961-1990 рр. Висновок узгоджується з результатами інших досліджень щодо зміни циркуляційних епох наприкінці ХХ сторіччя. Причиною може бути чергова зміна знаку переважаючої фази Ель-Ніньйо протягом першого десятиріччя 2000-х років.

Вивчення атмосферної циркуляції – внутрішнього кліматоутіворюючого чинника – дозволяє встановити причини  формування сучасного регіонального клімату в районі Антарктичного півострова, зокрема, потепління нижньої тропосфери. Підвищення температури повітря відбувається на фоні посилення циклонічної діяльності і зміщення ЦДА таким чином, що Антарктичний півострів опиняється у зоні переважної адвекції теплої повітряної маси, збагаченої вологою.

За допомогою еталонних полів атмосферного тиску стає можливим відслідкувати зміну синоптичних умов між десятиріччями. Так, у  зимовому сезоні відзначається міграція основних баричних систем: між 1971-1980 і 1981-1990 рр. гребінь в районі Антарктичного півострова спочатку зміщується на захід, а між десятиріччями 1981-1990 і 1991-2000 рр. — на схід, в район моря Ведделла.

Якщо в 1981-1990 рр. підсилення тихоокеанського гребеня в  західному секторі Антарктики призводить до блокуючого ефекту з переважаючими західними-південно-західними вітрами до Землі Грейама, то в 1991-2000 рр. східне положення гребеня підвищеного тиску не створює блокуючого ефекту, але у взаємодії з циклоном в морі Ведделла змінює переважаючий напрямок вітру на північно-західний.

Найбільш ймовірне поле тиску липня 2001-2010 рр. знову показує західне зміщення ЦДА (вісь гребеня близько 80° зх.д.), в район моря Беллінсгаузена з посиленням антициклону над Південною Америкою, а також зміщення кліматичних циклонів на північ, до 50-60° пд.ш. Таким чином було отримана зміна циркуляції атмосфери між десятиліттями. Як вже згадувалось, значну роль відіграє переважаюча фаза Ель-Ніньйо: на фоні теплої фази розвивається анти циклогенез у південно-східному  секторі Антарктики, а на фоні холодної – циклогенез. Це дозволяє започаткувати методи середньо- і довгострокового прогнозу погодних умов і регіоні дослідження. Це також дає можливість побудувати схеми,  які дозволяють прогнозувати аномалію льодового покриву близько західного узбережжя Антарктичного півострову впродовж літнього сезону. Робочі схеми прогнозу підготовлено для оперативного впровадження на станції Академік Вернадський.